Бонго

Бонго (ісп. bongó) – кубинський ударний інструмент: невеликий здвоєний барабан африканського походження, грають на якому зазвичай сидячи, утримуючи бонго затиснутим між ікрами ніг. На Кубі бонго вперше з'явився в провінції Ор'єнт близько 1900-го року.

Пристрій та звуковидобування

Барабани, що становлять бонго, мають різний розмір; менший їх вважається «чоловічим» (мачо — ісп. macho, дослівно «самець»), а більший — «жіночим» (ембра — ісп. hembra, «самка»), основним барабаном. Традиційно, більш низько налаштований, «жіночий» барабан знаходиться праворуч від музиканта-бонгосеро (ісп. bongocero). Бонго широко використовуються як у традиційній кубинській музиці, так і в латиноамериканській музиці взагалі.

У 1920-ті роки бонго налаштовувалося нижче, ніж зараз, а грали на ньому в техніці, близькій до гри на конгу, у тому числі змінюючи натяг мембрани під час гри. Спочатку шкіра кріпилася до корпусу барабана цвяхами, і для його налаштування бонгосеро використовували маленьку жаровню, наповнену вугіллям, яку під час гри мали між ніг.

Сучасний бонго налаштовують вище, ніж раніше, що більше відповідає ролі цих барабанів як солюючого інструменту. Зараз техніка гри на бонго заснована насамперед на ритмічному малюнку «мартильйо» (ісп. martillo, «молоток»). Партія бонго може також дублюватися іншими інструментами перкусії, наприклад, сенсерро, особливо коли гучність і інтенсивність ритму ансамблю зростають.

Історія та виробництво бонго: унікальний огляд для любителів музичних інструментів. Еволюція дизайну та конструкції, вплив на музичні традиції та майбутнє бонго.

Історія бонго: від коріння до сучасності

Цей розділ представляє загальну ідею історії бонго, використовуючи різноманітні синоніми та структуруючи інформацію з допомогою тегу зручності сприйняття читачем.

Еволюція бонго через століття є захоплюючим шляхом змін і розвитку цього ударного інструменту. З початку свого існування бонго зазнало значних трансформацій, адаптуючись до різних культурних контекстів та музичних традицій. Від його первісних форм до сучасних варіацій, бонго продовжує залишатися невід'ємною частиною музичного ландшафту, надихаючи музикантів та дослідників своєю різноманітністю форм та звучань.

Перші відомі згадки та перші конструкції

Найперші згадки та перші екземпляри бонго відносяться до давніх часів, коли цей інструмент вперше з'явився в культурі. Спочатку він використовувався в різних обрядах та ритуалах, відбиваючи значущість у музичній практиці стародавніх спільнот. Перші конструкції бонго були простими та функціональними, являючи собою комбінацію двох барабанів різного розміру, що дозволяло створювати характерні ритмічні малюнки.

З часом, з поглибленням у культурні та технологічні зміни, бонго зазнало еволюції, призводячи до різноманітності його форм та звучання. Цей процес триває й донині, роблячи бонго невід'ємною частиною музичної спадщини різних народів світу.

Інтеграція бонго у культурні практики різних народів

Цей розділ підкреслює значимість бонго в культурних контекстах різних народів, підкреслюючи його роль музичних обрядах як символ культурної спадщини, що поєднує покоління і сприяє міжкультурному взаємодії.

Технологічні та стилістичні зміни протягом часу

Цей розділ представляє загальну ідею про те, як бонго еволюціонували технологічно та стилістично протягом часу, використовуючи різноманітність синонімів та грамотну мову.

Виробництво бонго: традиції та сучасні технології

• Традиційні методи виготовлення бонг часто включають використання особливих порід дерева, ручну обробку матеріалів і високий ступінь майстерності майстрів.
• Сучасні технології у виробництві бонго включають застосування нових матеріалів для корпусу та металевих деталей, що покращує його звучання та довговічність.
• Інноваційні підходи до обробки та налаштування бонго допомагають досягти оптимального звучання інструменту у різних музичних жанрах.

Цей розділ пропонує захоплююче занурення у процес створення бонго, показуючи, як поєднання старих традицій з новими технологіями сприяє збереженню та розвитку цього унікального музичного інструменту.

Ручне виготовлення та його значення для якості звуку

Кожен етап виготовлення бонго включає унікальні методи обробки матеріалів та налаштування, спрямовані на досягнення оптимального звукового результату. Це включає вибір високоякісних матеріалів, ретельну обробку та складання, а також індивідуальне налаштування інструменту під конкретні музичні уподобання свого власника.

• Майстерність та досвід
• Ретельна обробка матеріалів
• Індивідуальне налаштування
• Оптимальне звучання

Ручне виготовлення бонго не просто процес виробництва, а мистецтво, яке надає інструменту унікальності та неповторності. Воно несе в собі не тільки традиції та історію, а й забезпечує високий стандарт якості, що відповідає найвибагливішим вимогам музикантів.

Comment

Disqus comment here

Writter by: Anthony Arphan

Debitis assumenda esse dignissimos aperiam delectus maxime tenetur repudiandae dolore

Recommended for You

"Історія та технологія виробництва тимбалес – ключові аспекти знання"

Історія та технологія виробництва тимбалес: ключові аспекти знання про музичний інструмент, його культурне значення та еволюцію з давнини до сучасності.

Різновиди скрипок та їх особливості повний посібник для музикантів

Різновиди скрипок та їх особливості: Повний посібник для музикантів. Вивчіть різноманітність скрипок, їхнє історичне походження та сучасні варіації.

Бонго(ісп. bongó) – кубинський ударний інструмент: невеликий здвоєний барабан африканського походження, грають на якому зазвичай сидячи, утримуючи бонго затиснутим між ікрами ніг. На Кубі бонго вперше з'явився в провінції Ор'єнт близько 1900-го року. Барабани, що становлять бонго, мають різний розмір; менший їх вважається «чоловічим» (мачо — ісп. macho, дослівно «самець»), а більший — «жіночим» (ембра — ісп. hembra, «самка»), основним барабаном. Традиційно, більш низько налаштований, «жіночий» барабан знаходиться праворуч від музиканта-бонгосеро (ісп. bongocero). Бонго широко використовуються як у традиційній кубинській музиці, так і в латиноамериканській музиці взагалі.

У 1920-ті роки бонго налаштовувалося нижче, ніж зараз, а грали на ньому в техніці, близькій до гри на конгу, у тому числі змінюючи натяг мембрани під час гри. Спочатку шкіра кріпилася до корпусу барабана цвяхами, і для його налаштування бонгосеро використовували маленьку жаровню, наповнену вугіллям, яку під час гри мали між ніг.

Сучасний бонго налаштовують вище, ніж раніше, що більше відповідає ролі цих барабанів як солюючого інструменту. Зараз техніка гри на бонго заснована насамперед на ритмічному малюнку «мартильйо» (ісп. martillo, «молоток»). Партія бонго може також дублюватися іншими інструментами перкусії, наприклад, сенсерро, особливо коли гучність і інтенсивність ритму ансамблю зростають.

Пов'язані поняття

Конга – високий вузький одноголовий кубинський барабан. Конги на вигляд нагадують бочки і поділяються на три види: кінто (високий), трес, або просто конга (середній), і тумба, або салідор (низький), за назвою патерна, що грається на ньому. Спочатку конги використовувалися в музиці конго та румбі, але потім перейшли в жанри латиноамериканської музики, такі як афро-кубинський джаз, сальса, латинський рок.

Дванадцятиструнна гітара – гітара, що має шість парних рядів струн, що налаштовуються в унісон або в октаву при класичному ладі. Незважаючи на те, що існують музичні інструменти гітарного сімейства з дванадцятьма струнами, розташованими в одинарному порядку, термін «дванадцятиструнна гітара» застосовується лише до гітар зі спареними струнами.

Тамбурін (франц. tambourine) – старовинний музичний барабан циліндричної форми, а також танець у дводольному розмірі та музика до нього.

Банджо (англ. banjo) – струнно-щипковий музичний інструмент, рід гітари з резонатором (розширена частина інструменту крита шкірою, як барабан); 4-9 струн. Банджо часто асоціюється з народною, сільською, ірландською, традиційною музикою та жанром блюграс. У XIX столітті банджо посідав центральне місце в афроамериканській традиційній музиці. Банджо у тандемі зі скрипкою стали основою американської старовинної музики.

Губна гармоніка – музичний інструмент сімейства гармонік. Це невеликий брусок з безліччю отворів збоку.

Марі́мба — ударний музичний інструмент, родич ксилофона. , як у ксилофона, резонатором є металева або дерев'яна трубка, що підвішена вертикально під клавішею. У традиційної форми інструменту цю функцію виконує висушений гарбуз.

Слеп або слеппінг (від англ. Slapping and popping – шльопання та підчепи) – техніка гри на різних видах інструментів Термін має кілька значень.

Малий барабан (також військовий барабан, робочий барабан, снер, італ. tamburo або tamburo militare, фр. caisse claire, нім. kleine Trommel, англ. snare drum) – ударний музичний інструмент, що належить до мембранофонів з невизначеною висотою звучання. ударних інструментів симфонічного оркестру, а також джазу та інших жанрів, де входить до складу ударної установки (часто у кількох екземплярах різних розмірів).

Гавайська гітара – безладова електрогітара, яку розташовують горизонтально на колінах або підставці. Струни притискають до грифу за допомогою металевого циліндра.

Ударні музичні інструменти – група музичних інструментів, звук з яких витягується ударом або тряскою (похитуванням) по тілу, що звучить (мембрані, металу, дереву та іншому).Найчисленніша родина серед усіх музичних інструментів.

Слайд-гітара (Слайдова гітара, англ. Slide guitar; Ботлнек, англ. bottleneck guitar) – особливий метод або техніка гри на гітарі, який полягає в тому, що грають за допомогою слайда (від англ. slide – ковзати, плавно рухатися), одягається на палець. Слайд під час гри не відривається від поверхні струн, а ковзає по них. Струни при цьому не притискають до ладів. Замість ладу використовується сам слайд.

Електричний орган (англ. Electronic organ) – електронний клавішний музичний інструмент, акустичним прототипом для конструювання якого послужили фісгармонія та орган. Цим словом називають як електронні (генератор коливань – електронні генератори), так і електричні органи (генератор коливань – коливальні системи зі звукознімачами, див. Орган Хаммонда).

Том-том (том) – ударний музичний інструмент циліндричної форми, без підструнника. На том-томах грають барабанними паличками або літавровими ціпками, з невеликими твердими головками.

Великий барабан (італ. gran cassa, фр. grosse caisse, нім. Grosse Trommel), також званий іноді турецьким барабаном – ударний музичний інструмент низького регістру, мембранофон з невизначеною висотою звуку.

Ковбел (Каубел, англ. cowbell – коров'ячий дзвіночок) – ударний музичний інструмент, що належить до металевих ідіофонів з невизначеною висотою звучання.

Укуле́ле (гав. 'ukulele — блоха, що скаче) — чотириструнний щипковий музичний інструмент, різновид гітари. Використовується для акордового супроводу під час виконання пісень, рідше для гри соло.

Ксилофон (від грец. ξύλον – дерево + φωνή – звук) – ударний музичний інструмент з певною висотою звучання.Являє собою ряд дерев'яних брусків різної величини, налаштованих на певні ноти.

Ритм-група (рідше ритм-секція) (англ. Rhythm section) — секція у складі оркестрів та ансамблів, функція якої полягає у виконанні базової ритмічної фактури музичного твору. бас-гітари (рідше – двох), контрабаса або етнічного басового інструменту) Часто функції ритму виконують ритм-гітара, клавішні та синтезатори або будь-які інструменти аж до людського голосу, але вони прямо не належать до ритм-групи.

Електрогіта́ра — різновид гітари з електромагнітними звукознімачами, що перетворюють коливання металевих струн на коливання електричного струму.

Акустична гітара – струнний щипковий музичний інструмент (у більшості різновидів з шістьма струнами) з сімейства гітар, звучання якого здійснюється завдяки коливанню струн, що посилюється за рахунок резонування порожнистого корпусу. регулятором гучності.

Вібрафо́н (лат. vibro — колива(сь) і грец. φωνη — звук) — ударний музичний інструмент із певною висотою звучання, що відноситься до групи металофонів.Застосовується в академічній та естрадній музиці як сольний або ансамблевий інструмент.

Родес-піано (часто "Родес", "Фендер-Родес"; англ. Rhodes piano; Fender Rhodes) – електромеханічний музичний інструмент. Один із знакових інструментів джазу, поп- та рок-музики 1960—1970-х років, що зберігає популярність дотепер. На відміну від інших електричних фортепіано, де джерелом звуку є струна або металева мова (англ. reed), джерело звуку в фортепіано Родеса ​​- металева пластина (англ. tine – зубець), подібна до камертону.

Баритон-саксофон або Баритоновий саксофон – один із найбільших інструментів із сімейства саксофонів, поступається тільки басовому, контрабасовому та субконтрабасовому саксофонам. Часто використовується в академічній музиці, джазі та військовій, переважно маршової музиці.

Хай-хет (Hi-hat) – тип тарілок зі стійкою, що використовується в ударній установці для більшості стилів популярної музики. Хай-хет складається з двох тарілок, «top» та «bottom». Тарілка "top" знаходиться зверху, у перекладі з англійської означає "верх". Тарілка "bottom" знаходиться знизу, у перекладі з англійської означає "низ". Хай-хет "top" і "bottom" легко відрізнити навіть якщо стерлася назва. «Top» Легше, тонше і звук вищий. Тарілки у зібраному вигляді спрямовані дном один до одного. Тарілка «bottom».

Добро – шестиструнна резонаторна гітара. Була винайдена США на початку XX століття вихідцями зі Словаччини братами Допера. Від звичайної акустичної гітари добре відрізняється вбудованим металевим резонатором.

Фінгерстайл (також пальцевий метод, пальцевий стиль, англ. fingerstyle) — техніка гри на гітарі (переважно акустичній), коли один гітарист веде одночасно партії соло, ритм і бас.Початок свій ця техніка, мабуть, бере у класичної гітарної.

Флюгельгорн (нім. Flügelhorn, від Flügel – "крило" і Horn – "ріг", "ріжок", англ. flugelhorn) – мідний духовий музичний інструмент, найвищий представник (поряд з флюгельгорнамі пікколо і пікколіно) сімейства саксгорнів (або бюгельгорнів) , але на відміну від класичних альтгорна, теноргорна і баритонеуфоніуму, а тим більше низьких видів саксгорнів басової та контрабасової туб мають не овальну та тубоподібну форму, а форму, подібну до корнету і труби. Зовні дуже нагадує трубу або.

Бугі-вугі (англ. boogie-woogie або просто бугі, boogie) – фортепіанний стиль. Інструментальні п'єси у цьому стилі часом успішно виконували і оркестри. Сама ця музика з'явилася ще до того, як їй було надано таку незвичайну назву.

Орган Хаммонда (англ. Hammond organ) — електромеханічний музичний інструмент (електричний орган), який був спроектований і побудований Лоуренсом Хаммондом у квітні 1935 року. Спочатку органи Хаммонда продавалися церквам як недорога альтернатива духовим органам, але інструмент часто використовувався в блюзі, джазі, року (1960-ті та 1970-ті), а також у госпелі. Широко поширився орган Хаммонда та у військових ансамблях США під час Другої світової війни та у повоєнні роки. В акустичній науці.

Ударна установка (барабанна установка, англ. drumkit) – набір барабанів, тарілок та інших ударних інструментів, пристосований для зручної гри музиканта-барабанщика. Зазвичай використовується в джазі, блюзі, рок і поп-музиці.

Свінг (англ. swing – похитування) – джазовий ритмічний малюнок, при якому перша з кожної пари нот, що граються, продовжується, а друга скорочується.

Струмний музичний інструмент – це музичний інструмент, в якому джерелом звуку (вібратором) є коливання струн. У системі Хорнбостеля – Закса вони називаються хордофонами. Типовими представниками струнних інструментів є класичні скрипка, віолончель, альт, контрабас, арфа і гітара, а також безліч різних народних інструментів: комуз, хомус, килияк, кобиз, домбиру, гуслі, балалайка, домра та інші.

Джембе – західноафриканський барабан у формі кубка з відкритим вузьким низом і широким верхом, на який натягується мембрана зі шкіри – найчастіше козячої. За формою відноситься до так званих барабанів у формі кубка, за звукоутворенням – до мембранофон. Грають на джембі руками. Раніше невідомий Заходу, з часу свого «відкриття» він набув величезної популярності.

Мандоліна (італ. mandolino, зменшувальна форма від італ. mandola – вид лютні) – струнний щипковий музичний інструмент невеликих розмірів, різновид лютні – лютня-сопрано, але з менш довгою шийкою і з меншим числом струн. Струни зачіпаються граючим, в основному, медіатором, а також пальцями та пташиним пером. На мандоліні використовується техніка тремоло. Так як металеві струни мандолини видають короткий звук, то протяжні ноти досягаються швидким повторенням одного й того самого звуку.

Перкусіоніст (від лат. percussio – удар, такт; лат. percutere – вдаряти) – музикант, що грає на ударних музичних інструментах. Перкусія нарівні з плесканням у долоні належить до найдавніших форм музикування.

Економний штрих (англ. economy picking) – техніка гри на гітарі, що є гібридом свипового штриха та змінного штриха.Економний штрих передбачає використання змінного штриха, крім випадків, коли йде перехід на інші струни. У цьому випадку гітарист змінює його на свиповий штрих у напрям руху: хід вгору, якщо перехід йде на нижню (крокову) струну, якщо вниз, то на більш високу струну. Мета полягає в тому, щоб мінімізувати рух звуковидобувальної руки, а також.

Плектр (др.-грец. πλῆκτρον plēktron, від πλήσσω plēssō — ударяю), також медіатор — кістяна, пластмасова або металева пластинка, гусяче перо або кільце з «кігтем», що одягається на палець (мізраб).

Тарілки – ударний музичний інструмент із невизначеною висотою звучання. Тарілки відомі з найдавніших часів, зустрічаючись у Вірменії (VII століття до н.е.(наша ера)), Китаї, Індії, пізніше в Греції та Туреччині.

Гітар – струнний щипковий музичний інструмент. Застосовується як акомпануючий або сольний інструмент у багатьох стилях та напрямках музики, серед яких романс, блюз, кантрі, фламенко, рок, джаз. Винайдена в XX столітті електрична гітара справила значні зміни в музиці і тим самим вплинула на масову культуру.

Саксофон – тростинний духовий музичний інструмент, що за принципом звуковидобування належить до сімейства язичкових дерев'яних духових музичних інструментів. Сімейство саксофонів сконструйовано в 1842 році бельгійським музичним майстром Адольфом Саксом і запатентовано ним через чотири роки. З середини XIX століття саксофон використовується в духовому оркестрі, рідше – в симфонічному, також як солюючий інструмент у супроводі оркестру (ансамблю). Є одним із основних інструментів.

Калімба – африканський музичний інструмент класу ламеллафонів або щипкових язичкових ідіофонів.Поширений у Центральній та Південній Африці та на острові Мадагаскар.

Стік (також стик Чепмена, від англ. stick – палиця) – струнний музичний інструмент зі звукознімачами, різновид електрогітари. Розроблений Емметтом Чепменом на початку 1970-х років для більш ефективної гри топінгом. Перша модель стику було випущено 1974 року.

Шред (також шреддінг, англ. shred) – стиль гри на електрогітарі, головною особливістю якого значною мірою є швидкі гітарні соло. Хоча деякі критики стверджують, що шреддинг пов'язаний зі свіпом, зменшеними і гармонійними мінорними гамами, тэппінгом і дайв-бомбами, кілька авторів гітарних посібників стверджують, що це швидше за все більше музичне визначення, ніж окремий термін, який використовуються гітаристами та аматорами інструментальної музики. Шред зазвичай посилається на гру.

Стакка́то (італ. staccato — уривчасто) — музичний штрих, який наказує виконувати звуки уривчасто, відокремлюючи один від одного паузами. Стаккато – один з основних способів вилучення звуку (артикуляції), що протиставляється легато.

Вістл (від англ. tin whistle – бляшаний свисток, дудочка) – свисткова поздовжня флейта з шістьма отворами на лицьовій стороні, що широко використовується в народній музиці Ірландії, Шотландії, Англії та деяких інших країн.

Кул-джаз («спокійний» або «прохолодний джаз» — букв. переклад англ. cool jazz) — стиль сучасного джазу, що виник наприкінці 1940-х років на Західному узбережжі США, що набув поширення переважно серед білих музикантів-боперів і досяг найбільшого розквіту у 1960-ті роки.

Меллотрон (від англ. melody та electronics) – поліфонічний електромеханічний клавішний музичний інструмент. Розроблено на початку 60-х років XX ст. в Англії на основі чемберліну.Звук генерується відтворенням магнітофонних стрічок, по одній на кожну клавішу.

Безладова гітара – гітара без ладів. Вона працює за тим же принципом, що і більшість інших струнних інструментів і схожа на звичайну гітару, але не має ладових порожків. У безладовій гітарі довжина вібруючої струни дорівнює довжині від струнодержателя, до місця, де палець притискає струну до грифу (на відміну від звичайної гітари, де довжина стружки, що вібрує, дорівнює відстані від струнодержателя до ладового порожка). Безладові гітари — інструмент, що рідко використовується в західній музиці, в основному.

Вібра́то (італ. vibrato, лат. vibratio — коливання) — періодичні зміни висоти, сили (гучності) або тембру музичного звуку чи співу. У струнних інструментах викликається коливаннями пальця, у духових інструментах та у вокалістів – пульсацією повітряного тиску.

Хард-боп – джазовий стиль, що розвинувся з бібопа і кул-джазу, увібравши елементи соулу, церковної музики (госпел) і блюзу. Пік його популярності припав на 1950-60-ті роки XX ст.